Автомобільний транспорт є однією з найважливіших сфер підприємницької діяльності, оскільки у процесі господарювання кожна фірма потребує перевезення персоналу, матеріалів, сировини, готової продукції, при цьому вони використовують власний автотранспорт або користуються послугами автотранспортних підприємств.
Перехід економіки України на ринкові умови господарювання і швидка приватизація підприємств істотним чином змінили систему перевізного процесу. Сьогодні автотранспортні підприємства працюють в умовах відсутності централізованих замовлень, що викликає визначену нестабільність формування обсягів їх послуг протягом запланованого періоду часу. Результатом є невпевненість підприємств в досягненні позитивних результатів від їх виробничо-господарської діяльності, зростає ризик їх стійкого функціонування на конкурентному ринку. Є невпевненість підприємств в досягненні позитивних результатів від їх виробничо-господарської діяльності.
Разом з цим, нерозв’язаною залишається ключова проблема – компенсація втрат доходів автомобільних перевізників у зв’язку з перевезенням пільгових категорій громадян.

Ще на початок року, автотранспортники, згідно з діючим законодавством, зобов’язані безкоштовно перевозити 26 категорій громадян України, які мають право на пільговий проїзд в автобусах міського, приміського, міжміського та міжобласного сполучення. І дані категорії держава знову починає збільшувати.
І все це завдяки тому, що в різні часи, не в останню чергу з політичних міркувань, міністерствами і відомствами лобіювалися, а парламентом приймалися відповідні закони, які забезпечували таким чином соціальний захист багатьох категорій громадян. І люди цим правом активно користуються.
За тим же законодавством компенсувати збитки перевізників за перевезення пільгових категорій пасажирів зобов’язана була держава — через субвенції, які мали відшкодовуватися автотранспортникам, відповідно до кількості перевезених пільговиків. І якби ця фінансова компенсація надходила вчасно і сповна, то й проблем би не виникало.
От тільки, як правило, так ніколи й не було. Субвенції, якщо й надходили, то з великими затримками, до того ж не в повному обсязі. Борги держави перед перевізниками сягали десятки мільйонів гривень, що негативно позначалося на фінансовому стані автопідприємств, які не могли не те що оновлювати свій рухомий склад, а й належним чином утримувати той, який у них був. До того ж і кошти, що виділялися державою для компенсації втрат автотранспортних підприємств від пільгових перевезень, аж ніяк не відповідали кількості перевезених ними пільговиків. По суті, вони не перевищували 15 відсотків від потреби перевізників — саме таким був механізм розрахунків «нагорі». Тож, по суті, автотранспортники возили пільговиків за власний рахунок.
З минулого року, субвенції взагалі не передбачені в державному бюджеті.
На сьогоднішній день, автомобільні перевізники вимушені возити пільговиків без будь яких компенсацій, зі збитками для їх підприємницької діяльність і здавалося б без будь яких обмежень.
Проте вихід з ситуації, що склалася можна знайти вже зараз.

Ще в не так далекому 2014 році по іншому шляху пішла Полтавська область.
Так між товариством з додатковою відповідальністю «Полтаваавтотранс» (власник автостанцій) (далі за текстом – ТДВ «Полтаваавтотранс») та фізичною особою – підприємцем (далі за текстом – Перевізником) було укладено договір про надання послуг автостанцією перевізникові.
Згідно з п. 1.1. договору, Власник автостанцій за завданням Перевізника надавав на території своїх автостанцій комплекс обов’язкових послуг, пов’язаних з організацією здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів транспортом Перевізника, продажем проїзних квитків, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформування водіїв щодо умов дорожнього руху.
У пункті 3.2.1 вказувалось, що Перевізник вчасно надає Власнику автостанцій письмову інформацію на реалізацію квитків пільгового проїзду у разі отримання відповідного замовлення із зазначенням видів та обсягів пільгових перевезень, порядку компенсації збитків від пільгових перевезень.
Крім цього, до договору було укладено додаткову угоду, в якій визначено, що враховуючи відсутність замовлення на пільгові перевезення, перевезення пільгових категорій населення на маршруті перевізника буде здійснювати в кількості двох пасажирів на кожний рейс за власний рахунок.

Не погоджуючись с такими діями суб’єктів господарювання, прокуратора області в інтересах управління Укртрансінспекції в Полтавській області; державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті та Міністерства інфраструктури України звернулося до суду з проханням визнати такі дії незаконними (Рішення Господарського суду Полтавської області, по справі за № 917/2201/13)
В результаті розгляду вказаної справи було вирішено, що Перевізник, як суб’єкт підприємницької діяльності згідно статті 44 Господарського кодексу України має здійснює свою діяльність на підставі:
самостійного формування програми діяльності, вибору постачальників та споживачів;
встановлення цін на продукцію і послуги згідно закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;
вільного розпорядження прибутком, який залишається після сплати податків, зборів, передбачених законом.
Разом з цим, кожний підприємець є вільним у виборі напрямків і методів роботи, є незалежним у прийнятті рішень, діє згідно своєї волі і своїх інтересів. Він є вільним у встановленні прав і обов’язків по договорам, які укладає, у визначенні любих умов договорів, що не протирічать закону.
Окрім цього статтею 47 Господарського кодексу України встановлені загальні гарантії прав підприємців.
Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця.
Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами або юридичними особами, органами державної влади або органами місцевого самоврядування, його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до законодавства.
Кожний підприємець має право пресікати дії і акти громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування, органів державної влади, які порушують або обмежують його права і законні інтереси. Право на підприємницьку діяльність включає можливість захисту від неправомірних дій як інших підприємців, так і з боку державних органів в тому числі право на оскарження їх діяльності, яке ущимлює це право.
Захист підприємців від порушень їх майнових прав органами державної влади і органами місцевого самоврядування має конституційну основу. Відповідно до статті 56 Конституції України кожний має право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, органами місцевого самоврядування їх посадових і службових осіб при здійсненні своїх повноважень.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємство – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних наслідків та отримання прибутку.
Підприємець діє і оцінюється як незалежний і у значній ступені покладається на самого себе. Цільова спрямованість на отримання прибутку означає, що ціллю діяльності підприємця являється її збільшення, що є необхідною ознакою підприємницької діяльності.
Згідно вимог статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що передбачає свободу в укладенні договору, неприпустимість примусу щодо вступу у договірні відносини.

Разом з загальними нормами суд зазначив, що при укладанні договору Перевізник мав право вільно, виходячи з власних інтересів визначати його умови (це й було передбачено умовами договору з власником автостанції та додатковою угодою до договору).

Згідно даного договору Перевізник не відмовлявся від пільгового перевезення пасажирів, а просто обмежив їх кількість, враховуючи збитковість перевезення великої кількості пільговиків.
Види та обсяги перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Деяким перевізникам приміських автобусних маршрутів надаються субвенції згідно Плану асигнувань відповідного бюджету для фінансування пільгового проїзду певної категорії населення, а перевізникам міжміських автобусних маршрутів вказані субвенції не надаються. Саме таким перевізником і була фізична особа – підприємець (Перевізник).

Судом було встановлено, що відповідно до пункту 3.2.1 спірного договору Перевізник вчасно надавав Власнику автостанцій письмову інформацію на реалізацію квитків пільгового проїзду у разі отримання відповідного замовлення із зазначенням видів та обсягів пільгових перевезень.
Однак замовлення перевізнику не подавалися, а порядок компенсації перевізникам збитків від пільгових перевезень був відсутній.
Крім того, Перевізник наголошував на тому, що неодноразово звертався до управління праці та соціального захисту населення щодо укладення договору про відшкодування компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян на міжміському маршруті.
Департамент праці та соціального захисту населення зазначав, що договір про відшкодування компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян на міжміському маршруті укласти неможливо та посилався на наступне.
Видатки на пільговий проїзд окремих категорій громадян враховуються щорічно виходячи з фінансових можливостей держави в загальному обсязі субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв’язку, інших передбачених законодавством пільг та компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Загальний обсяг затвердженої в державному бюджеті України субвенції між містами та районами розподіляється на рівні області при затвердженні обласних бюджетів. Розподіл субвенції за видами витрат та перевізниками належить до компетенції місцевих органів влади і здійснюється при затвердженні місцевих бюджетів.
Відносини управління праці та соціального захисту населення, як розпорядника коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам нижчого рівня, з підприємствами (організаціями), що надають послуги з проїзду щодо проведення розрахунків видатків на відшкодування витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, регламентує постанова Кабінету Міністрів України від 29.01.03 № 117.
Крім того, за повідомленням Міністерства соціальної політики України компенсація перевізникам витрат за надані пільги з оплати проїзду у міжміському транспорті здійснюється після звіряння розпорядником коштів персоніфікованих звітів перевізників з даними Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги.
Розрахунком видатків на відшкодування витрат, пов’язаних з наданням пільг за формою “2-пільга” (персоніфіковані звіти), затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 № 535 “Про затвердження форми для розрахунків видатків на відшкодування витрат, пов’язаних з наданням пільг “2-пільга”, та Інструкції про порядок її заповнення”, вид послуги “безплатний проїзд” не передбачено, що унеможливлює укладення територіальним управлінням праці та соціального захисту населення з Перевізником договору про відшкодування компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян на міжміському маршруті.

Шляхом оцінки всіх наявних матеріалів справи, враховуючи вищенаведене, суд встановив відсутність підстав для задоволення позову, визнавши цим дії власника автостанції та Перевізника законними.
Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції залишив рішення Господарського суду Полтавської області від 09.01.2014 по справі № 917/2201/13 в силі, чим додатково підтвердив законність дій суб’єктів господарювання (Постанова Харківського апеляційного господарського суду від 02.04.2014 по справі за № 917/2201/13).

Враховуючи те, що в проекті Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» кошти на відшкодування збитків автотранспортних підприємств від пільгових перевезень знову не передбачено, автомобільні перевізники можуть використати рішення суду у свої роботі.
Це можливо у зв’язку з тим, що в Україні діє інститут правової аналогії який закріплений в Цивільному кодексі України, Цивільно-процесуальному кодексі України, Кодексі адміністративного судочинства України, Сімейному кодексі України.
Тому автомобільні перевізники мають можливість звернутися до підприємств автобусних станцій щодо укладення додаткової угоди про кількість перевезень пільгових категорій громадян на рейсі за власний рахунок на підставі вищевказаного рішення суду.

Україна рівняється на Європу, однак в європейському законодавстві взагалі відсутнє поняття «пільгові умови», «пільгові перевезення», тощо.
До слова, в сусідній Польщі (і не тільки) кількість пільгових категорій (безкоштовний проїзд) всього 9 на всю країну + додаткові, які визначає кожна окрема міська рада якщо захоче. Пенсіонери за віком там їздять за 50% вартості проїзду (проїзного) до 70-ти років. Після 70-ти – всі безкоштовно. У нас же кількість пільговиків донедавна складала майже 40 категорій!
Також процитуємо закон про автомобільний транспорт:
«Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень».

Відповідно немає компенсації – немає і перевезення, справедливо?
Між іншим чергова “фішка” нашої держави: закон чітко вимагає компенсувати пільгові перевезення, але держава на всіх рівнях це саботує. Тобто своїх обов’язків уникає, а перевізників за уникання своїх – карає.

Баткалов Андрій – юрисконсульт з питань автомобільного транспорту